Проблема хронічного больового синдрому (CPS) останнім часом стає дедалі актуальнішою: патологія входить до десятки найпоширеніших захворювань в усьому світі, в той час як захворюваність у популяції може досягати ~24% і більше. Наприклад, у США хронічний біль зачіпає кожного третього американця, а його лікування обходиться економіці країни в $653 млрд щорічно, якщо враховувати тільки офіційні звернення до медиків.
Патологія вкрай складно піддається медикаментозній терапії і нерідко вважається практично невиліковною. З метою полегшення неприємних відчуттів із ліків використовують багато чого: анальгетики (НПЗЗ і наркотичні), ГАМК-агоністи (прегабалін, габапентин), антидепресанти тощо. Застосовують і регіонарну анестезію , і вплив на тригерні точки, і навіть променеву терапію. Не менш важливу роль відіграє робота з психікою, особливо напрямок КПТ.
Що ж це за хвороба така? У широкому розумінні ХБ – це термін, що застосовується для позначення болю, який зберігається понад нормальний період загоєння при тривалому больовому впливі (3 місяці). Основні прояви: мігрень, патології опорно-рухового апарату (болі в суглобах, м’язах) і вісцеральні (“біль” від внутрішніх органів). Іншими словами, звичні багатьом проблеми: “знову спину заклинило”, “голова не проходить” – нерідко входять до складу ХБ. У контексті наркоспоживання ці прояви посилюються.
Чому вона погано лікується, і як тут допоможуть ПАР? Походження цього болю багатофакторне і маловивчене, що перетворює терапію на тенденцію: “як працює – невідомо, але частково допомагає”. Важливу роль у ХБ відіграє нейрозапалення, нейропластичність і взаємозв’язок груп нейронів у мозку. Але на ці процеси вплинути знеболювальними майже неможливо – біль може зберігатися, оскільки його походження залежить від безлічі інших чинників.
І все ж опіоїди очолювали в терапії ХБ довгі роки, особливо в США, де рецепти виписувалися кожному п’ятому. А з плином часу з’ясувалося, що ті ж антидепресанти багато в чому ефективніші – це і наштовхнуло на думку про психоделіки. Останні можуть допомогти одразу в кількох напрямках: молекулярний рівень (серотонінові рецептори), генетичний (регуляція всіх процесів) і анатомічний/фізіологічний (робота мозку в цілому).
Як відомо, психоделіки мають аналгетичну активність (відзначається і споживачами), але з не до кінця відомим механізмом . Проте факт залишається фактом. Поєднання ж з опіоїдами, за ідеєю, має посилити знеболювальний ефект. Однак відбувається навпаки: психоделіки виступають у ролі антагоністів, послаблюючи ефект від опіоїдів. Дивно, але в старих публікаціях тільки налоксон посилив ефекти LSD і DMT.
Тим часом мікси на кшталт “героїн + LSD” серед споживачів існують давно (хоч і вкрай рідкісні) і не є чимось унікальним, а раннє споживання опіуму нерідко поєднувалося з тим же DMT. Зазначимо, що ці поєднання вкрай небезпечні і, крім того, вони майже не приносять користі: посилення ефектів немає (тільки зменшення), а профіль речовин абсолютно різний (як і самі їхні споживачі).
З усього виходить, що психоделіки можуть застосовуватися під час лікування ХБ самостійно, як і опіоїди (в рідкісних випадках). Але їхня комбінація не має терапевтичної цінності. Можливо, створення психопластогенів змінить ситуацію і знайдеться спільне застосування, проте зараз подібні мікси залишаються лише в рекреаційному світі, серед поодиноких його представників.
