У листі детально описуються дії, можливі ефекти передозування і методи лікування залежності від таких речовин, як морфін, ділаудід, пантопон, еукодал, паракодеїн, діонін, кодеїн, демерол, метадон, кокаїн, гашиш, марихуана, барбітурати, бензедрин, пейот/мескалін, гармалін/баністерин/телепатин, яхе/аяхуаска, мускатний горіх і скополамін. Особлива увага приділяється опіатам, особливо героїну, морфіну і демеролу (присутній навіть позитивний відгук про метадон), а також різним методам лікування опіатної залежності, які Берроузз пережив у своєму житті.
Лист написаний дуже прямо і чітко. Берроузз ділиться не тільки враженнями, а й своїм досвідом, зібраними даними та зробленими висновками. Можливо, вони не є науково обґрунтованими, але містять безліч цікавих спостережень, зроблених самим Берроуззом. З одного боку, після прочитання цього листа стає зрозуміло, звідки черпає натхнення автор під час опису деяких сцен у своїх романах (наприклад, його опис багатогодинної уваги до черевика, що можна пов’язати з доступністю морфію). З іншого боку, лист містить багато наркоманського фольклору та досвіду, який може бути випадковим або небезпечним для повторення.
Крім того, лист сповнений анекдотів та історій. Це може бути просто кумедним наркоманським фольклором про барбітуратних наркоманів або історіями про випадки, коли вдалося допомогти в небезпечних ситуаціях при синдромі відміни. Також описуються параноїдальні викривлення, які виникають під час відмови від наркотиків, коли “лікарі та медсестри здаються злісними монстрами” або просто “жорстокими та огидними”.
Загалом, цей лист є цікавим артефактом своєї епохи, невикористаною можливістю, яку Вільям Берроузз не втілив. У його книжках, навіть у тих, що були написані в більш зрілому віці, можна знайти безліч анекдотів і правдивих історій про наркоманів і наркотики, але “супер-джанки” так і залишився нерозгаданим міфом. І лист досвідченого наркомана – це значущий фрагмент, який висвітлює цей шлях.
Дорогий лікарю,
Дякую за ваш лист. Відправляю вам статтю про дію різних використаних мною наркотиків. Не знаю, чи підійде вона для вашого видання. Я не заперечую проти розкриття мого імені.
Проблем з алкоголем у мене немає. Бажання вживати наркотики відсутнє. Загальне самопочуття відмінне. Передавайте, будь ласка, привіт пану -. Я щодня використовую його систему вправ, і вона чудово мені допомагає.
Я подумую написати книгу про наркотичні речовини. Але тільки якщо вийде знайти того, хто зможе проконсультувати мене щодо технічних деталей.
Вільям Берроуз
Вживання опіуму та його похідних призводить до стану “звикання”. Цей термін широко використовується для позначення всього, до чого людина звикла або чого постійно хоче. Звикання буває до солодощів, кави, сигарет, гарної погоди, телебачення, детективів, кросвордів…
Це неправильне застосування терміна, через яке він втрачає значення. Вживання морфіну призводить до метаболічної залежності організму. Речовина стає такою ж біологічною потребою, як і вода, і споживач може загинути, якщо різко позбудеться її. Діабетик теж помре без інсуліну, але це не звикання. Його потреба не була викликана застосуванням речовини, діабетикам інсулін для підтримки нормального обміну речовин не потрібен. Тому їм не потрібно проходити через болісне повернення до природного метаболізму – на відміну від наркоманів, чий метаболізм тепер пов’язаний з опіатами.
За останні двадцять років я вжив безліч “наркотичних” препаратів. Деякі з них викликають звикання в зазначеному вище сенсі. Більшість – ні.
Опіати
Протягом двадцяти років я вживав опіум – курив і приймав перорально (підшкірні ін’єкції спричиняють абсцеси, а внутрішньовенне введення неприємне і небезпечне). Героїн я вводив під шкіру, у вену, у м’яз, вдихав (коли не було голок), вживав морфін, ділаудід, пантопон, еукодал, паракодеїн, діонін, кодеїн, демерол, метадон. Усі вони викликають звикання тією чи іншою мірою. І не має великого значення, як приймати наркотик – курити, нюхати, колоти, приймати перорально, використовувати у вигляді ректальних супозиторіїв. Кінцевий результат буде один і той самий: залежність. Кинути курити опіат так само складно, як кинути колотися. Уявлення про те, що внутрішньовенні ін’єкції особливо шкідливі, випливає з ірраціонального страху перед голками (“ін’єкції отруюють кровообіг” – начебто, його менше отруюють речовини, які всмоктуються в шлунку, легенях або слизовій оболонці).
Демерол, ймовірно, викликає меншу залежність, ніж морфін. Він також менше задовольняє наркомана і менш ефективний як знеболювальне. Хоча демеролової залежності позбутися легше, ніж морфінової, він шкідливіший для здоров’я і особливо для нервової системи. Я три місяці безперервно приймав демерол, і в мене розвинулася низка неприємних симптомів: тремор рук (під час вживання морфіну руки в мене не трусяться), прогресуюче порушення координації, неконтрольовані м’язові скорочення, параноїдальні думки, страх божевілля. Зрештою я дійшов до нинішньої своєї непереносимості демеролу – безсумнівно, захисна реакція організму – і перейшов на метадон. Усі симптоми зникли.
Можу додати, що демерол, як і морфін, спричиняє запор, ще сильнішу втрату апетиту і статеву дисфункцію, але не звужує зіниці. За багато років я зробив тисячі ін’єкцій не просто нестерилізованими, а відверто брудними голками, і жодного разу не заніс собі інфекції, поки не спробував демерол. Від нього в мене утворилося кілька абсцесів, один із яких довелося розкривати і дренувати. Коротше кажучи, демерол мені здається більш небезпечним наркотиком, ніж морфін.
Метадон повністю задовольняє наркотичну тягу, це чудовий знеболювальний засіб, що викликає залежність, порівнянну з морфіновою. Морфін я приймав від гострого болю. Будь-який ефективний болезаспокійливий опіат однаковою мірою полегшує симптоми відміни. Висновок очевидний: будь-який болезаспокійливий опіат викликає звикання, і що ефективніше він знімає біль, то сильнішу формує залежність. Молекула, до якої відбувається звикання, і знеболювальна молекула морфіну ідентичні. Процес, за допомогою якого речовина полегшує біль, і призводить до звикання і залежності. Ну а опіат, що не викликає звикання, – свого роду шуканий Філософський камінь сучасності. З іншого боку, в боротьбі з синдромом відміни надзвичайно ефективними можуть виявитися варіації апоморфіну. Але не варто очікувати від нього знеболювання.
Не має сенсу довго говорити про морфінову залежність, її прояви добре відомі. Але деяким моментам, на мій погляд, приділялося недостатньо уваги.
Наприклад, метаболічна несумісність між морфіном і алкоголем відома. Але, наскільки мені відомо, ніхто не дав їй пояснення. Якщо морфініст вживає алкоголь, він не відчуває ні приємних відчуттів, ні ейфорії. Виникає відчуття наростаючого дискомфорту і потреба в ще одному уколі. Здається, справа в печінці. Одного разу я випив, хворіючи на жовтяницю (морфін на той час я не вживав). Метаболічні ефекти були такі самі. В одному випадку печінка постраждала через жовтяницю, в іншому – була навантажена метаболізмом морфіну. У жодному з двох випадків вона не могла переробити алкоголь. Якщо алкоголік підсаджується на морфін, речовина повністю витісняє спиртне. Я знав кількох алкоголіків, які почали вживати морфін. Вони могли переносити великі дози (1 гран на укол) без побічних ефектів і в лічені дні кидали пити. Зворотного ж не відбувалося ніколи. Морфініст не переносить алкоголь під час вживання морфіну або в періоди абстиненції. Здатність переробляти спирти – вірна ознака дезінтоксикації, отже, їх не можна замінити морфіном безпосередньо. Але наркоман, який перехворів, може почати пити і стати алкоголіком.
Під час синдрому відміни наркоман гостро усвідомлює своє оточення. Чуттєві враження загострюються до галюцинацій. Здається, що знайомі об’єкти ворушаться, звиваються, живуть прихованим життям. Наркоман опиняється під шквалом зовнішніх і внутрішніх відчуттів. Він може відчувати спалахи захоплення і ностальгії, але загальний стан надзвичайно болючий (можливо через інтенсивність переживань – ейфорія може стати нестерпною після досягнення певного рівня інтенсивності).
Я помітив дві особливі реакції ранньої абстиненції: (1) все виглядає загрозливо; (2) легка параноя. Лікарі та медсестри виглядають як злісні монстри. Під час кількох сеансів лікування я відчував себе в оточенні небезпечних божевільних. Я розмовляв із пацієнтом доктора Дента, який щойно пройшов курс дезінтоксикації від пристрасті до петидину. Він говорив про схожий досвід і сказав, що протягом 24 годин медсестри і лікар “здавалися жорстокими і огидними”. І все здавалося блакитним. Я також спілкувався з іншими наркоманами, які зазнали схожих ефектів.
Зараз зрозуміла психологічна основа параноїдальних уявлень під час абстиненції. Схожість цих реакцій свідчить про спільне метаболічне походження. Вражає схожість між симптомами відміни та деякими станами наркотичного сп’яніння. Гашиш, Bannisteria Caapi (гармалін), пейот (мескалін) спричиняють стани гострої галюцинаторної чутливості: все здається живим. Часто виникають параноїдальні ідеї. Інтоксикація Bannisteria Caapi специфічно відтворює стан відміни. Усе здається загрозливим. Відзначаються параноїдальні ідеї, особливо при передозуванні. Після того як я спробував Bannisteria Caapi, я вирішив, що знахар і його учень змовилися мене вбити.
Здається, метаболічні стани організму можуть бути схожі з дією різних речовин. У США героїнових наркоманів мимоволі лікують наркомани, які розбавляють свій товар молочним цукром і барбітуратами. У результаті багато наркозалежних, які звертаються по допомогу, залежні в легкому ступені, тому повністю позбавляються від інтоксикації за короткий час (7-8 днів). Одужують вони швидко і без ліків. Тим часом будь-який транквілізатор, антигістамінний або седативний засіб принесе їм деяке полегшення при ін’єкційному введенні.
Наркоман почувається краще, якщо знає, що в його кровотоці циркулює чужорідна речовина. Толсерол, торазин і споріднені з ними “транквілізатори”, всілякі барбітурати, хлорал і паральдегід, антигістамінні препарати, кортизон, резерпін, навіть шокова терапія (невже лоботомія залишилася в минулому?) – усе це застосовували з “обнадійливими” результатами. Мій власний досвід підказує, що ці результати слід приймати з деяким застереженням. Звісно, показане симптоматичне лікування, і всі ці препарати (за винятком, можливо, найбільш використовуваного – барбітуратів) мають місце в купіруванні абстинентного синдрому. Але жоден із них сам по собі не є ліками. Симптоми відміни варіюються залежно від індивідуального метаболізму і типу статури. Люди, схильні до “голубиних” грудей, сінної лихоманки та астми, під час скасування сильно страждають від алергійних симптомів: нежитю, чхання, печіння в носі, сльозотечі, утрудненого дихання. У таких випадках деяке полегшення можуть принести кортизон і антигістамінні препарати. Блювоту, ймовірно, можна контролювати за допомогою протиблювотних, наприклад, торазину.
Я спробував десять методик лікування, під час яких використовували всі ці препарати. Я випробував на собі швидке скасування, повільне скасування, тривалий сон, апоморфін, антигістамінні препарати, французьку систему, що містить непотрібний продукт, відомий як “аморфін”; усе, крім шокової терапії (мені було б цікаво дізнатися про її застосування на комусь іншому). Успіх будь-якого лікування залежить від ступеня і тривалості залежності, стадії абстиненції (препарати, які ефективні на пізній або легкій стадії, можуть мати катастрофічні наслідки застосування в гострій), індивідуальних симптомів, самопочуття, віку тощо. Метод лікування може бути абсолютно неефективним в один час, але давати чудові результати в інший. Лікування, яке не допомогло мені, допоможе іншим. Я не беруся виносити будь-які остаточні судження – лише повідомляю про власні реакції на різні препарати та методи лікування.
Редукційне лікування (зниження дози). Це найпоширеніша форма, і жоден із методів не може повністю замінити її в разі тяжкої залежності. У пацієнта має бути трохи морфіну. Це єдине правило, що застосовується до всіх випадків залежності. Але скасувати його треба якомога швидше.
Я приймав препарати в рамках повільного відновлення, і в кожному випадку результатом було розчарування і, зрештою, рецидив. Повільне скорочення, найімовірніше, стане нескінченним. Наркоман починає шукати зцілення тільки якщо вже багато разів відчував абстинентний синдром. Він чекає неприємних відчуттів і готовий їх винести. Але якщо біль відміни розтягнеться на два місяці замість десяти днів, він може не витримати. Не інтенсивність, а тривалість болю ламає волю до опору. Якщо наркоман приймає навіть найменшу кількість опіату для полегшення слабкості, позбавлення від безсоння, нудьги, занепокоєння, симптомів пізньої абстиненції, все це триватиме невизначено довгий час, і рецидив майже неминучий.
Тривалий сон. У теорії все добре. Засинаєш і прокидаєшся вже здоровим. Промислові кількості хлоралгідрату, барбітуратів, торазину викликали лише кошмарний напівнепритомний стан. Скасування заспокійливого через 5 днів викликало важкий шок. Виникли симптоми гострої морфінової депривації. Зрештою все дійшло до синдрому безпрецедентного жаху. Жодне лікування з тих, що я коли-небудь відчував, не було таким болісним, як цей нібито безболісний метод. Цикл сну і неспання завжди сильно порушується під час скасування. Подальше застосування сильних заспокійливих як мінімум протипоказане. Скасування морфіну травматичне, якщо не супроводжується скасуванням барбітуратів. Після двох тижнів у лікарні (п’ять днів заспокійливих, десять днів “відпочинку”) я все ще був настільки слабкий, що знепритомнів під час спроби піднятися невеликим схилом. Я вважаю тривалий сон найгіршим із можливих методів лікування синдрому відміни.
Антигістамінні препарати. Застосування антигістамінів ґрунтується на алергічній теорії синдрому відміни. Раптове припинення прийому морфіну викликає гіперпродукцію гістаміну з подальшими симптомами алергії. При шоковій терапії внаслідок травматичного ушкодження і гострого болю в кров викидається велика кількість гістаміну. При гострому болю, як і при наркоманії, легко переносяться токсичні дози морфіну. Лабораторні кролики з високим вмістом гістаміну в крові надзвичайно стійкі до морфіну. Але мій власний досвід прийому антигістамінів був непереконливим. Одного разу я пройшов лікування подібними препаратами, і результат був непоганим. Але на той час у мене була легка залежність, і я не приймав морфін протягом 72 годин перед початком лікування. Відтоді я часто пробував приймати антигістамінні препарати для лікування абстинентного синдрому без особливого ефекту. Антигістаміни, схоже, посилюють мою депресію і дратівливість (я не страждаю типовими симптомами депресії).
Апоморфін. Апоморфін, безумовно, найкращий з відомих мені методів лікування синдрому відміни. Він не усуває повністю симптоми, але знижує їх до терпимого рівня. Повністю контролюються гострі симптоми, такі як шлункові та м’язові спазми, судоми і маніакальний стан. Лікування апоморфіном дійсно викликає менший дискомфорт, ніж редукційне. Відновлення відбувається швидше і повніше. Я думаю, що жодного разу повністю не позбувся пристрасті до морфіну, поки не спробував апоморфін. Можливо, “психологічна” тяга до морфіну, що зберігається, зовсім не психологічна, а метаболічна. Потужніші варіації формули апоморфіну можуть виявитися якісно ефективнішими при лікуванні всіх форм залежності.
Кортизон. Приносить деяке полегшення, особливо при внутрішньовенному введенні.
Торазин. Полегшує симптоми відміни, але несуттєво. Побічні ефекти у вигляді депресії, порушення зору, розладів травлення нівелюються сумнівною користю.
Резерпін. Я так і не помітив жодного ефекту, крім легкого пригнічення.
Толсерол. Незначні результати.
Барбітурати. Барбітурати зазвичай призначають у разі безсоння, спровокованого абстиненцією. Але їх вживання затримує повернення до нормального сну, подовжує період відміни і може призвести до рецидиву. У наркомана виникає спокуса вжити трохи кодеїну або парегорика разом із нембуталом. Дуже невелика кількість опіатів була б абсолютно нешкідливою для нормальної людини, але негайно призводить до рецидиву у вилікуваного наркомана. Мій досвід, безумовно, підтверджує думку доктора Дента про те, що барбітурати протипоказані.
Хлорал і паральдегід. Переважніші за барбітурати, якщо потрібне заспокійливе, але паральдегід у більшості наркоманів викликає миттєву блювоту.
З власної ініціативи я також пробував під час синдрому відміни такі препарати:
Алкоголь. Абсолютно протипоказаний на будь-якій стадії абстиненції. Вживання алкоголю незмінно посилює симптоми і призводить до рецидиву. Алкоголь можна пити тільки після того, як нормалізується обмін речовин. У разі важкої залежності це відбувається приблизно через місяць.
Бензедрин. Може тимчасово полегшити симптоми депресії пізньої абстиненції, згубні під час гострої фази, протипоказаний на будь-якій стадії, оскільки спричиняє стан нервозності, фізіологічною відповіддю на який є морфін.
Кокаїн. Усе вищесказане подвійно стосується кокаїну.
Cannabis indica (марихуана). За пізньої або легкої абстиненції полегшує депресію і підвищує апетит, а в гострій фазі призводить до катастрофи. Одного разу я курив марихуану в ранню стадію абстиненції і це призвело до кошмарних результатів. Коноплі є сенсибілізатором: якщо тобі погано, то стане ще гірше. Протипоказана.
Пейот, Bannisteria caapi. Не ризикнув експериментувати. Думки про інтоксикацію Bannisteria, накладені на гостру абстиненцію, змушують мозок плавиться. Я знаю людину, яка заявила, що втратила будь-яку тягу до морфію, коли на пізній стадії абстиненції замінила його на пейот – зрештою він помер від отруєння.
У разі важкої залежності певні фізичні симптоми абстиненції зберігаються принаймні два місяці. Я не чув про психотичних наркоманів, які сидять на морфіні, в сенсі, тих, у кого проявилися психотичні симптоми під час залежності від опіатів. Наркомани понуро нормальні. Можливо, існує метаболічна несумісність між шизофренією та опіатною залежністю. З іншого боку, скасування морфіну часто викликає психотичні реакції, зазвичай легку параною. Цікаво, що ефективні в лікуванні шизофренії препарати та методи – антигістаміни, транквілізатори, апоморфін, шокова терапія – також є дещо корисними за абстинентного синдрому.
Сер Чарльз Шерінгтон визначає біль як “психічне доповнення імперативного захисного рефлексу”. Вегетативна нервова система реагує на вісцеральні ритми і зовнішні подразники, розширюючись на стимули, які сприймаються як приємні – секс, їжа, приємні соціальні контакти тощо. – і стискаючись від болю, занепокоєння, страху, дискомфорту, нудьги. Морфін змінює весь цикл реакцій, розслаблення і напруження. Деактивується статева функція, пригнічується перистальтика, зіниці перестають реагувати на світло. Організм не стискається від болю і не розслабляється від звичайних джерел задоволення. Він пристосовується до циклу морфію. Наркоман несприйнятливий до нудьги. Він годинами може дивитися на свій черевик або просто лежати в ліжку. Йому не потрібна ні сексуальна віддушина, ні соціальні контакти, робота, розваги, фізична активність – йому не потрібно нічого, крім морфію. Він полегшує біль, передаючи організму деякі властивості рослини (рослини, здебільшого нерухомі й нездатні до захисних рефлексів, не відчувають болю).
Вчені шукають морфін, що не викликає ейфорії та звикання, але знімає біль. Наркомани хочуть – або думають, що хочуть – приємних відчуттів без залежності. Я не уявляю, як можна розділити функції морфіну, і думаю, що будь-яке ефективне знеболення пригнічуватиме статеву функцію, викликатиме ейфорію і звикання. Ідеальне болезаспокійливе, ймовірно, відразу сформує залежність (якщо хтось зацікавлений у розробці такого препарату, я б порадив почати з дегідрогероїну). Наркоман перебуває в безболісному, безстатевому, позачасовому стані. Повернення до ритмів тваринного життя супроводжується синдромом відміни. Сумніваюся, що цей перехід може бути здійснено з комфортом. Можна тільки наблизитися до безболісних відходів.
Кокаїн
Кокаїн – найбільш збудливий наркотик, який я вживав. Ейфорія зосереджена в голові. Можливо, кокаїн активує зв’язки задоволення прямо в мозку. Я підозрюю, що електричний струм, проведений у потрібне місце, справив той самий ефект. Повного ефекту від кокаїну можна досягти тільки після внутрішньовенного уколу. Ейфорія триває не більше 5-10 хвилин. Якщо речовина вводилася під шкіру, швидке виведення послаблює відчуття. Те саме подвійно стосується і вдихання. Для споживачів кокаїну є стандартною практикою сидіти всю ніч і вживати кокаїн з інтервалом у хвилину, чергуючи дози кокаїну з героїном або змішуючи їх в одному шприці в “спід-бол” (я ніколи не зустрічав кокаїнового наркомана, який би не приймав морфін).
Тяга до кокаїну може бути дуже сильною. Я цілими днями ходив від однієї аптеки до іншої, щоб купити рецептурний кокаїн. Але, попри сильне бажання дози, він не формує метаболічної потреби. Не можеш знайти кокаїн – ляж спати та забудь. Я спілкувався з людьми, які вживали кокаїн протягом багатьох років, а потім раптово втрачали його постачання. Ні в кого з них не було симптомів відміни. Звичайно, незрозуміло, як стимулятор лобових часток мозку може викликати звикання. Наркоманія – монополія седативних препаратів.
Тривале вживання кокаїну призводить до нервозності, депресії, іноді до наркотичних психозів із параноїдальними галюцинаціями. Нервозність і депресія, спричинені вживанням кокаїну, не полегшуються збільшенням дози. Вони ефективно купіруються морфіном. Вживання кокаїну морфіністом завжди призводить до частіших уколів великими дозами морфіну.
Cannabis indica (гашиш, марихуана)
Ефекти трави описувалися часто і зловісно: порушення просторово-часового сприйняття, гостра сенсорна чутливість, політ фантазії, напади сміху, дурість. Марихуана загострює почуття, і це не завжди приємно. Погані стани посилюються. Депресія переходить у відчай, тривога в паніку. Я вже згадував про свій жахливий досвід із марихуаною під час гострої морфінової абстиненції. Одного разу я дав покурити гостю, який був чимось схвильований (“на зраді”, як він висловився). Викуривши пів-косяка, він раптом схопився на ноги, закричав “Мені страшно!” і вибіг з дому. Особливо нервовою рисою інтоксикації марихуаною є порушення афективного спрямування. Ти не розумієш, подобається тобі щось чи ні, приємне відчуття чи неприємне.
Люди по-різному вживають марихуану. Хтось курить її постійно, хтось час від часу, багатьом вона не подобається зовсім. Трава особливо непопулярна серед морфіністів, багато з яких дотримуються пуританського погляду на куріння марихуани. У США згубні наслідки від її вживання сильно перебільшені. Наш національний наркотик – алкоголь. До вживання чого завгодно ще ми схильні ставитися з жахом. Хто віддається чужим порокам, заслуговує на повну загибель розуму й тіла! Ну або люди просто в це вірять тому, що хочуть вірити, а брати до уваги факти – ні.
Марихуана не викликає звикання. Я ніколи не бачив доказів будь-яких побічних ефектів від помірного вживання. Наркотичний психоз виникає тільки після тривалого або надмірного використання.
Барбітурати
Безумовно викликають звикання, якщо вживати у великих кількостях протягом будь-якого часу (близько грама на день уже формує залежність). Абстинентний синдром небезпечніший, ніж при вживанні морфіну. Синдром відміни проявляється у вигляді галюцинацій із судомами епілептичного типу. Наркомани часто отримують травми, падаючи на підлогу (бетонна підлога – найкращий друг барбітуратного наркомана при різкій відміні). Морфіністи часто приймають барбітурати, щоб потенціювати неадекватні дози морфіну. Деякі набувають барбітуратної залежності.
Я приймав по дві капсули нембуталу (по півграна) щоночі протягом чотирьох місяців і не страждав від синдрому відміни. Залежність від барбітуратів – питання дозування. Ймовірно, це не метаболічна залежність, як від морфію, а механічна реакція від надмірної седації переднього мозку.
Залежний від барбітуратів представляє жалюгідне видовище. Він не координує свої дії, хитається, падає з барних стільців, засинає на середині фрази, кидає їжу з рота. Він розгублений, сварливий і дурний. І майже завжди він вживає інші наркотики, та взагалі все, до чого дотягнеться: алкоголь, бензедрин, опіати, марихуану. У суспільстві наркоманів на тих, хто вживає барбітурати, дивляться зверхньо: “Дурні нероби. Скоро скотяться до вуглекислого газу і молока, або аміаку у відрі – “стусана чистильника”…” Мені здається, барбітурати спричиняють найважчу форму залежності, негарну, таку, що посилюється і важко піддається лікуванню.
Бензедрин
Церебральний стимулятор, подібний до кокаїну. Великі дози викликають тривале безсоння і відчуття збудження. Період ейфорії змінюється жахливою депресією. Препарат посилює тривожність, спричиняє розлад шлунка і втрату апетиту. Я знаю тільки один випадок, коли за скасуванням бензедрину послідували певні симптоми. Це була моя знайома, яка півроку вживала неймовірну кількість наркотику. У цей період у неї розвинувся психоз, і її госпіталізували на десять днів. Вона приймала бензедрин, але раптово втратила його. І в неї стався напад астми: не могла дихати, посиніла. Я дав їй дозу антигістамінного препарату (теферен), який приніс негайне полегшення. Симптоми не поверталися.
Пейот (мескалін)
Зрозуміло, стимулятор. Розширює зіниці, не дає заснути. Викликає сильну нудоту. Споживачі зазнають труднощів з утриманням вмісту шлунка і це заважає відчути ефект більше, ніж від куріння марихуани. Підвищена чутливість до відчуттів, особливо до сприйняття кольору. Інтоксикація пейотом викликає своєрідну рослинну зміну свідомості або ідентифікацію з рослиною. Усе виглядає як пейот. Неважко здогадатися, чому індіанці вірять, що в кактусі живе дух. Передозування може викликати зупинку дихання і летальний результат, я чув про такий випадок. Але немає жодних підстав вважати, що пейот викликає залежність.
Bannisteria caapi (гармалін, баністерин, телепатин)
Bannisteria caapi – швидкозростаюча ліана.Діюча речовина, мабуть, міститься у всій деревині свіжозрізаної рослини. Внутрішня частина вважається найбільш дієвою, листя ж не має жодних ефектів. Щоб відчути повну дію препарату, потрібна значна кількість рослини. На одну людину потрібно близько п’яти ліан довжиною вісім дюймів кожна. Лозу подрібнюють і кип’ятять протягом двох або більше годин разом із листям чагарнику Palicourea sp. rubiaceae.
Яхе або аяуаска (індіанські назви Bannisteria caapi, які найчастіше використовуються)
Це наркотик, що викликає галюцинації та глибокий розлад органів чуття. У разі передозування це сильна отрута, що провокує судоми. Протиотрутою є барбітурати або інший сильний протисудомний седативний засіб. Кожен, хто вперше пробує яхе, повинен мати напоготові заспокійливе на випадок передозування.
Галюциногенні властивості яхе призвели до того, що цілителі стали використовувати його для посилення своїх здібностей. Вони також використовують його як панацею під час лікування різних захворювань. Яхе знижує температуру тіла і, отже, корисний у разі лихоманки. Це потужний антигельмінтний засіб, показаний для лікування шлункових або кишкових глистових інвазій. Яхе спричиняє стан анестезії при збереженні свідомості та використовується в обрядах, де посвячені мають пройти болісні випробування, як-от шмагання вузлуватими лозами чи укуси мурашок.
Наскільки мені відомо, діюча речовина зберігається тільки у свіжозрізаній ліані. Я не знайшов способу її висушити, витягти і зберегти. Жодна настоянка не працювала. Висушена ліана абсолютно інертна. Фармакологія яхе потребує лабораторних досліджень. Оскільки неочищений екстракт дуже галюциногенний, можливо, ще більш вражаючі результати можна було б отримати з його синтетичними аналогами. Безумовно, це питання потребує подальшого вивчення. [1]
Я не зіткнувся з жодними побічними ефектами, які можна було б віднести до використання яхе. Цілителі, які постійно його використовують, абсолютно здорові. Незабаром набувається толерантність, тож екстракт можна пити без відчуття нудоти або інших побічних ефектів. Яхе – унікальний наркотик. Інтоксикація в деякому сенсі схожа на інтоксикацію гашишем. Але яхе викликає більш глибокий розлад почуттів і справжні галюцинації. Особливо інтоксикації яхе властиві сині спалахи перед очима.
До яхе ставляться дуже по-різному. Багато індіанців і більшість білих споживачів, здається, вважають його чимось на зразок алкоголю. В інших групах його використовують у ритуалах. Молоді люди дживаро вживають яхе, щоб зв’язатися з духами предків і дізнатися своє майбутнє. Наркотик використовується під час посвят як знеболювальний засіб. Усі цілителі використовують його у своїй практиці, щоб передбачати майбутнє, знаходити загублені або вкрадені предмети, виявляти злочинців, діагностувати та лікувати хвороби.
Алкалоїд Bannisteria caapi був виділений 1923 року Фішером Карденасом. Він називав речовину то телепатин, то баністерин. Румф довів, що телепатин ідентичний гармаліну, алкалоїду Perganum Harmala.
Мускатний горіх
Каторжники і матроси вдаються до допомоги мускатного горіха. Вони приймають всередину близько чайної ложки порошку, запиваючи водою. Відчуття віддалено схожі на ті, що відчуваєш від марихуани з побічними ефектами у вигляді головного болю і нудоти. Смерть, ймовірно, настане раніше, ніж залежність, якщо остання взагалі можлива. Я приймав мускатний горіх один раз.
Наркотики із сімейства мускатних горіхів використовують індіанці Південної Америки. Їх зазвичай вдихають у формі висушеного порошку. Знахарі приймають ці отруйні речовини і впадають у судомні напади. Вважається, що їхні судоми і бурмотіння мають пророче значення. Мій друг сильно захворів через три дні після експериментів із речовиною із сімейства мускатних горіхів у Південній Америці.
Дурман (скополамін)
Морфіністи часто труяться, коли приймають морфін у поєднанні зі скополаміном. Одного разу я роздобув кілька ампул, кожна з яких містила одну шосту грана морфіну й одну соту грана скополаміну. Я думав, що ця кількість мізерна, я використовував шість ампул на один укол. Результатом став психоз на кілька годин, протягом якого мене стримував мій багатостраждальний домовласник. Наступного дня я нічого не пам’ятав. Препарати на основі дурману використовують індіанці Південної Америки та Мексики. Кажуть, що часто трапляються летальні випадки.
Скополамін використовували росіяни як сироватку правди, але результати були сумнівні. Суб’єкт може бути готовий розкрити свої секрети, але абсолютно не в змозі їх згадати. Легенда і секретна інформація змішуються, спотворюються. Підозрюю, що мескалін міг би набагато успішніше витягнути інформацію з підозрюваних.
Морфінова залежність – метаболічне захворювання, спричинене вживанням морфіну. На мій погляд, психологічне лікування не тільки марне, а й протипоказане. За статистикою люди, які стають залежними від морфію, це ті, хто має до нього доступ: лікарі, медсестри, ті, хто контактує з джерелами чорного ринку. У Персії, де опіум продається безконтрольно, 70% дорослого населення від нього залежні. Чи можемо ми провести психоаналіз кількох мільйонів персів, щоб з’ясувати, які глибокі конфлікти і тривоги привели їх до вживання опіуму? Думаю, ні. З мого досвіду, більшість наркоманів не невротики і не потребують психотерапії. Лікування апоморфіном і доступ до нього в разі рецидиву, безсумнівно, дадуть вищий відсоток випадків повного лікування, ніж будь-яка програма “психологічної реабілітації”.
[1] Відтоді, як це було опубліковано, я виявив, що алкалоїд Bannisteria тісно пов’язаний з LSD6, який використовували для експериментального психозу. Думаю, так само відбувається вже з LSD25.
