Протягом свого життя, аж до 80-річного віку, він продовжував робити свій внесок, щоб популяризувати психоделіки. Він вважав, що ці речовини несправедливо піддаються осуду, і написав замітку під назвою “Знедолені речовини” для журналу Массачусетського технологічного інституту.
Менше двадцяти років тому ситуація була зовсім інша – який контраст! Тоді ми стикалися з тим, що навіть згадка про існування певних речовин могла бути небезпечною, тому що їх могли заборонити і додати до списку “незаконних” з боку відповідних органів. Цікаво зазначити, що критика могла бути висловлена не тільки щодо незрозумілих дизайнерських ентеогенів, а й навіть щодо психоактивних речовин, єдиним помітним ефектом яких були спотворення звуку.
Саша Шульгін був одним із першопрохідців у відродженні інтересу до психоактивних речовин, і це свідчення того періоду.
Психоактивність – загальна властивість хімічних речовин, що впливають на роботу мозку. Їх поділяють на безліч класів: стимулятори, анестетики, седативні препарати, наркотики, депресанти, антидепресанти, а також психоделіки. Механізм їхньої роботи завжди зачіпає психоневрологічні системи. Цінні для медицини психоактивні речовини найчастіше відкривають у процесі експериментів із поведінкою тварин. А щоб з’ясувати, як саме вони працюють, зазвичай проводять складні дослідження з використанням відповідних радіомаркованих синтетичних зразків.
Останні 40 років я вивчав психоактивні речовини з іншого боку спектра: ті, які впливають на роботу мозку. Зазвичай ці субстанції відкривають люди, які проводять експерименти над людьми. У щурів є мозок, і ми можемо витягти його, препарувати і побачити, як він змінився від експериментальних речовин. Але я не впевнений, що у щурів є те, що люди вважають розумом.
Варто одразу підкреслити, що ці речовини використовують не тільки для рекреаційних цілей (хоча, звісно, так ними користувалися увесь час, зокрема й з інших, більш медитативних причин). Нещодавно кілька вчених успішно подолали бюрократичну тяганину, щоб отримати схвалення і дозвіл на клінічні дослідження психоделіків. Франциско Морено з Аризонського Університету завершив дослідження впливу псилоцибіну на лікування обсесивно-компульсивного розладу. Повним ходом тривають ще два: перше, в Медичному центрі Harbor-UCLA, вивчає можливості псилоцибіну в лікуванні тривожності у пацієнтів на пізніх стадіях раку. Друге, в Південній Кароліні, вивчає лікування пацієнтів із посттравматичним стресовим розладом за допомогою МДМА – речовини, широко відомої як екстазі. Незабаром почнуться й інші дослідження, наприклад, у лікарні Маклін у Гарварді, де розглянуть потенційну користь МДМА в лікуванні тривожності у хворих на рак пацієнтів.
Я свідомо називаю ці психоактивні речовини психоделіками, але в них є ще багато імен. Спочатку вони називалися психоміметиками, тобто речовинами, що викликають схожий на психоз стан. Незабаром стали використовувати термін “галюциногени”, більш відповідний, але настільки ж неточний. Вплив психоделіків може включати в себе візуальні ефекти (підвищення яскравості кольору, зміна форм, несподівані інтерпретації), але всі вони легко згадуються, що не схоже на властиву справжнім галюцинаціям амнезію. Ще їх називали ентакогенами (через внутрішні відчуття), емпатогенами (створюють почуття емпатії), ентеогенами (відкриття внутрішнього бога), але я, як і раніше, віддаю перевагу терміну “психоделіки”. Можливо, комусь він здається образливим, але принаймні вони розуміють, про що йдеться.
Моїм першим психоделіком (сорок п’ять років тому) став алкалоїд із кактуса пейот, мескалін. І це був неймовірний досвід з низки причин. Найбільш вражаючим було розуміння, що ні забуті дитячі спогади, які спливли в процесі, ні яскравість кольору, ніколи раніше мною не бачена, аж ніяк не могли міститися в парі сотень міліграмів білого кристалічного порошку. Я зрозумів: багатство пережитого того дня досвіду весь цей час було присутнє в моєму розумі, а речовина послужила лише каталізатором, що відкрив до нього доступ. Будучи хіміком, я легко можу синтезувати хімічні речовини з невеликою структурною відмінністю – десь зробити вуглецевий ланцюг трохи довшим, десь замінити сірку на кисень, і знайти дозування, коли вони стають активними.
Наприклад, коли я пересунув одну з метоксигруп мескаліна в суміжну позицію і замінив іншу етильною групою, я отримав прекрасну тверду білу речовину і назвав її 2C-E. Вона була повністю активною в мені при прийомі 20 мг перорально. Візуальна активність і посилення кольору у неї були дуже схожі на ЛСД, але при цьому у 2C-E з’явилася дивна і нова (для мене) властивість. Періодично під час психоделічного досвіду я ставлю собі важливе особисте запитання і вивчаю результат. Якщо відповідь буде занадто складною або зачіпає неприємні теми, я пропускаю її і ставлю якесь інше запитання. Але з 2C-E так не вийшло. Мені довелося пройтися по кожному питанню, поки я не отримав відповіді.
Ось ще один приклад, цього разу з іншою групою психоделіків, триптамінами. N,N-Дипропілтриптамін (DPT) уперше синтезував Стівен Сзара 1962 року. Якщо його тривуглецеві пропілові групи приєднані до атома азоту через середній атом вуглецю, а не останній, то групи перетворюються на ізопропілові, які надають речовині незвичайну властивість. Я зібрав цю сполуку і назвав її DIPT. Вона знижує і спотворює звук.
Ще один приклад невеликої модифікації молекули триптаміну – відомий нейромедіатор серотонін. Його основна функція полягає в забезпеченні зв’язку між нейронами, але при цьому він не може потрапити в мозок із тіла. Проникненню більшості високополярних молекул у мозок перешкоджає гематоенцефалічний бар’єр, проте деякі, наприклад, певні амінокислоти та цукри, можуть його подолати, бо в них є специфічні транспортні помічники. Одним із цих винятків є амінокислота – прекурсор серотоніну, і коли він потрапляє в мозок, з нього можна створити серотонін.
Оскільки серотонін бере участь у роботі більшості психоделіків, я його трохи змінив. З правого боку молекули знаходиться первинна амінова група. При окислювальній втраті цього аміну молекула швидко метаболізується в дуже полярну карбоксилатну групу. Щоб блокувати дезамінування, я додав альфа-метилову групу. З лівого боку молекули знаходиться полярна фенольна гідроксигрупа. Перетворивши її на метилову групу, я прибрав полярність. Я назвав цю сполуку – а. О-диметил серотонін або O-DMS (він же 5-MeO-AMT або 5-метокси-а-метилтриптамін). Сюрприз! Виявилося, що ця речовина активна при пероральному прийомі в досить низьких дозах. Усередині моєї дослідницької групи кожен прийняв дозу між 2,5-4,5 мг, і у всіх тріп тривав понад 12 годин. Коли вони нарешті заснули, практично у всіх були кошмари.
Я слабо уявляю, як саме ці чудові сполуки досягають такого ефекту. Людський розум – складна і загадкова річ. Надійних способів проникнути в нього, розібрати на частини і подивитися, як він працює, досі не існує. Сподіваюся, що психоделічні сполуки зможуть стати подібним інструментом, або принаймні призвести до відкриття таких інструментів, які проллють трохи світла на питання, як працює розум. Припустимо, є “розумово хвора” людина, яка стверджує, що з нею говорить бог. Можна було б додати позитронний емітер до хімічної речовини, що дає спотворення звуку, ввести його нормальному пацієнтові, який перебуває в ПЕТ-сканері, і подивитися, що відбувається в найнезвичайніших областях мозку. Можливо, саме там лікарю варто шукати пухлину, яка створює ілюзію божественного голосу у хворого.
Головна перешкода на шляху розширення досліджень цієї захопливої галузі – війна проти наркотиків. Віднесення психоделіків до першого списку речовин, таврування їх злими й небезпечними, заяви, що в них немає жодної медичної цінності. Відкриття не публікуються, бо дослідники знають: якщо нову потенційно корисну сполуку відкрито обговорюватимуть у медичній літературі, Агентство з боротьби з наркотиками США додасть її до списку заборонених речовин. Але я сподіваюся, що після серії клінічних випробувань із психоделіками все зміниться.
Самое страшное что даже продвинутые западные общества продолжают лицемерить и делать вид что запретами можно чего то добиться, кроме процветания наркомафии и чёрного рынка.