Перші навчальні тематичні заклади несподівано зазнали невдачі, а численність різноманітних курсів зрештою зіграла в мінус і все ж поступилася місцем якості.
Незважаючи на все це, здається, що напрямок психоделіків у США знову на коні: нещодавно засвоєні уроки в освітній складовій і вектор розвитку клінік, офіційні схвалення FDA в якості терапії низки захворювань, безліч конференцій і вільних дискусій, вкладення, що, як і раніше, зберігаються, як і раніше, від фізичних осіб, так і від організацій, перманентно зростаюче фінансування, перманентне зростання цін на психоделіки. Що ж саме упустили ідеологи течії? Як не дивно, базову річ – закон.
Річ у тім, що, як би суспільство не ставилося до психоделіків, загадкові ПАР досі перебувають у списку I, де також значиться, наприклад, героїн або a-PVP. Тобто юридичною мовою психоделіки мають високий потенціал зловживання, призводять до залежності і не можуть використовуватися в будь-яких цілях. Не можна не зазначити, що ця сумнозвісна класифікація походила від “найбільш оскаженілих наркофобів” свого часу – DEA (УБН) – і приймалася ще в минулому столітті.
Схожі проблеми спостерігалися і на “зеленому” ринку, де в низці штатів спершу масово відкрилися кав’ярні та заклади, зокрема й від забезпечених соціальними пільгами (постраждалі від термінів за MJ, ветерани, інваліди), а зрештою ліцензії на продаж видали украй обмеженій кількості закладів, незважаючи на високий попит і обіцянки. Зрозуміло, це породило лише черговий бум підпільної торгівлі, що ніяк не в’яжеться з поняттям легалізації та свободи вибору. Однією з причин таких прецедентів і називали присутність канабісу все в тому ж списку I.
Але якщо положення MJ все ж активно переглядають і готують екласифікацію, то з психоделіками все дещо складніше. Способи обійти своє ж законодавство у США є. Так, нинішні державні психоделічні програми – в Орегоні (псилоцибін), Колорадо (псилоцибін, мескалін, ДМТ, ібогаїн), а також у Нью-Йорку, Каліфорнії та ін. – пропонують нетерапевтичне використання цих сполук. Тобто, проводиться цілком очевидна межа між охороною здоров’я і застосуванням ПАР у духовних або психотерапевтичних цілях.
Так, особи, які надають допомогу під час сеансу з психоделіками, – фасилітатори (можна сказати, професійні “тріп-сітери”) не можуть жодні захворювання, хоча саме останні й цікавлять людей. А фірми, що виробляють псилоцибін, не мають права працювати спільно з медиками. Зрозуміло, цей парадокс пропускають під час реклами, де обіцяють лікування від депресії за допомогою психоделіків. Не обійшлося і без суперечок про страховку: так, програма Medicaid для незаможних не покриває використання речовин зі списку I, а якщо лікар випише рахунок тільки за психотерапію без психоделіків (але застосує їх), то в наявності порушення закону.
Рішення поки що не передбачається: або потрібно змінювати федеральні закони, або класифікацію, або все разом. Але незаперечний плюс, звісно, полягає в тому, що це взагалі відбувається, і психоделіки пробивають собі заслужену дорогу до широкого використання.
