Розквіт цієї речовини припав на кінець 20-го – початок 21 століття у США та світі, а споживачі на вітчизняних теренах долучилися до тренду вже в розпалі нульових років (не обійшлося і без того самого 2007-го). За даними МОЗ США, 2006 року приблизно 3 млн молодих американців (12-25 років) могли вживати DXM, а вже 2020-го щонайменше 2 млн осіб, як і раніше, зловживали ліками на його основі, тоді як відділення невідкладної допомоги фіксують і донині приблизно 6000 важких отруєнь щорічно.
Свою хвилю популярності DXM отримав з кількох причин. По-перше, його вільний або умовно рецептурний продаж поряд із вмістом у безлічі ліків дозволив поширитися практично повсюдно. По-друге, ефекти, які він справляв, залежно від обраних дозувань, могли забезпечити споживачеві щось і від ейфоретика, і від стимулятора, і від галюциногена, і від дисоціатива, – це, звісно, припало до смаку багатьом. По-третє, інтернет, що набирав тоді популярності, ухвалив перший повноцінний гайд по речовині (спершу опублікували в мережі Usenet), що зумовило знайомство широких мас із загадковою речовиною.
Як з’явився DXM?
Синтезований у далеких 1946-1947 роках (примітно, що швейцарська фірма, яка володіє патентом, називалася Hoffman-La Roche, але засновник – лише однофамілець А. Гоффмана) і пізніше апробований під егідою ВМС США і ЦРУ в якості заміни кодеїну, декстрометорфан став одним з основних протикашльових засобів. Хімічно він належить до морфінанів , є синтетичним аналогом кодеїну, водночас безпосередньо не взаємодіє з опіоїдними рецепторами, але має протикашльовий ефект (впливає на довгастий мозок).
Основний механізм полягає в неконкурентній блокаді NMDA-рецепторів, що й зумовлює дисоціативні ефекти. Крім того, DXM діє на сигма-1 рецептор (?1R), зв’язується із серотоніновою, норадреналіновою та іншими системами. Завдяки широкому впливу на безліч мішеней у ЦНС, речовина є доволі багатогранною у своїх проявах, причому багато хто з ефектів є дозозалежним, що і виливається у 4 основних плато .
Під останніми маються на увазірізні етапи переживань, де 1 і 2 плато зазвичай описуються як щось середнє між алкогольним сп’янінням і легкими стимуляторами-ейфоретиками, 3-тє вже нагадує відтінки LSD/MDMA та часткової дисоціації, в той час як 4-те цілком схоже на повну дисоціацію з втратою будь-якого контролю, а також нерідко і свідомості. Виокремлюють також і п’яте плато (сигма), проте його існування нерідко ставлять під сумнів. Зважаючи на виражені і специфічні галюцинації поряд із кетаміноподібними явищами, DXM здобув широку славу у психонавтів.
Рекреаційне використання декстрометорфану налічує цілі десятиліття і триває досі, що дивно для аптечного препарату, створеного в середині 20-го століття.
Як відомо тим, кому хоча б одного разу довелося мати досвід із DXM, основною проблемою під час її вживання в сиропі – найпопулярнішій формі випуску в усьому світі – є її неймовірно неприємний і відразливий смак. Однак спочатку, у перші десятиліття, речовина вільно продавалася без рецепта на американському ринку в таблетках. Через повідомлення про зловживання форму випуску змінили на сироп, а згодом додали інгредієнти, що змінюють смак.
Крім того, у складі DXM-вмісних препаратів відмічалися інші речовини на кшталт хлорфеніраміну (антигістамінний засіб), парацетамолу (НПЗЗ), фенілефрину (адреноміметик), гвайфенезину (муколітик) тощо, що спонукало споживачів позбутися небажаних компонентів з огляду на виражені або небажані побічні ефекти та взаємодії. Так, з’явився метод, що являє собою одно- або двоетапний процес екстракції з використанням побутових продуктів (лимонна кислота, бензин, аміак).
Інструкція “як відбити DXM” у тому чи іншому вигляді почала широко поширюватися в інтернеті, який сам по собі набирав дику популярність. У ту пору процес перетворення аптечних ліків для рекреаційних цілей був дивиною, а через мізерні хімічні описи і неправильне трактування інформації закономірно з’являлися несприятливі випадки, зокрема й летальні випадки. Усе це вкупі зі згаданим у першій частині гайдом, де описувалися практично аспекти вживання, дало змогу декстрометорфану вийти далеко за межі США та стати головним болем наркологів у всьому світі.
Тим часом на батьківщині зловживання DXM отримало назву “Robo-Tripping”, що відсилає як до торгової марки сиропу, так і специфічної зміни ходи у споживачів. Примітно, що спочатку препарат відносили до “низькосортних ПАР”, маючи на увазі, що до нього звертаються за відсутності інших варіантів або за відсутності грошей.
Нульові роки і велика кількість різних форумів, що з’явилися в інтернеті, лише закріпили за DXM наркотичну стигму, а в 2010-му це призвело до обговорень FDA про перегляд його рецептурного профілю. Щоправда, тоді американський уряд все залишив без особливих змін, так у деяких країнах він і досі активно продається як протикашльовий засіб.
Наразі DXM не є предметом активного наукового пошуку, хоча деякі роботи щодо його впливу на ЦНС, аналгетичних властивостей і комбінації з іншими ліками для лікування психічних або неврологічних порушень все ж з’являються. Чи витримує декстрометорфан перевірку часом у плані ПАР? Питання досить спірне, і відповідь на нього залежатиме від знаходження у списках контрольованих речовин, а також фармацевтичних правил конкретної країни. Ймовірно, з приходом даркнету його використання буде поступово сходити нанівець, але свій слід у рекреаційній історії DXM залишив однозначно.
