Через обмежену доступність скринінгових тестів на НПВ, неадекватне законодавство, експоненціальне зростання доступності нових НПВ і супутнє вживання інших заборонених речовин, наукові дослідження в цій галузі залишаються мізерними. Як наслідок, розуміння психічних і психомоторних ефектів цих речовин обмежене.
Опис випадку: Ми представляємо випадок 21-річної жінки зі щоденним вживанням синтетичних катинонів, а саме а-піролідинопентіофенону (а-PVP, більш відомого як “альфа”),а-піролідино-гексіофенону (а-PHP) та альфа-піролідино-ізогексафенону (a-PHiP). Крім тяжкого параноїдного психотичного стану, що характеризується соматичним маячним розладом і маренням переслідування, у пацієнтки протягом усього періоду госпіталізації спостерігалося яскраво виражене психомоторне занепокоєння, яке було діагностовано як акатизія*. Пацієнтка повідомила, що не може сидіти під час їжі, насилу стоїть на одному місці та відчуває постійне бажання звертати увагу на занепокоєння. При надходженні пацієнтка не приймала ніяких антипсихотичних препаратів.
Результати: Відповідно до чинних рекомендацій з лікування акатизії пацієнтка отримувала комбінацію кветіапіну (200 мг), пропранололу (80 мг), діазепаму (10 мг), біперидену (4 мг) і міртазапіну 15 мг без достатнього полегшення скарг. До початку лікування оцінка за шкалою акатизії Барнса (BARS) становила 11 із 14 балів. Протягом 40 днів госпіталізації вона збільшилася до 7 балів, що означає збережену важку акатизію, яка покращилася лише незначно.
Висновок: Цей випадок свідчить про те, що крім кокаїну, амфетамінів і метамфетамінів, синтетичні катинони також можуть підвищувати ризик розвитку екстрапірамідних симптомів, таких як акатизія. a-PVP-аналоги, які вживала пацієнтка, і піровалерон-аналоги, такі як метилендіоксипіровалерон (MDPV), є дуже потужними інгібіторами зворотного захоплення дофаміну, що може призводити до сильної локомоторної активації. Досі вкрай складно розробити рекомендації щодо лікування інтоксикації синтетичними катинонами або залежності від них.
Акатизія (грец. “а” – негативна частка, kathizein – сидіти) – клінічний синдром, що полягає у внутрішній потребі до руху, яка є наслідком прийняття хворим лікарських препаратів. У повсякденній мові акатизія отримала назву “непосидючість” через неможливість пацієнта сидіти на одному місці протягом тривалого періоду часу. Термін “акатизія” був уперше вжитий чеським психіатром Ладиславом Гасковецом задовго до винаходу нейролептиків. Однак поява нейролептиків (антипсихотичних препаратів) ознаменувала собою поширення акатизії: згідно з дослідженням, проведеним 1992 року, 30% хворих, які приймають ці препарати, страждають від акатизії. Акатизія має різні форми, і її симптоматика може варіюватися від легкого відчуття хворим почуття тривоги або занепокоєння до виснажливого в психологічному і фізичному плані стану, який не дає змоги пацієнтові відмовитися від активної діяльності. Залежно від тривалості спостережуваного синдрому розрізняють ранню (гостру) акатизію, пізню (хронічну) та акатизію відміни. Рання акатизія виникає на початковому етапі – у перші години, дні або тижні після початку прийому препаратів. Пізня акатизія проявляється через кілька тижнів або місяців. Особливий тип акатизії – “акатизія відміни” – виникає під час різкої відміни нейролептиків і антидепресантів. У рідкісних випадках акатизія є наслідком хвороби Паркінсона. Складність акатизії полягає в діагностиці цього синдрому – найчастіше визначити її наявність не в змозі навіть лікар після проведення уважного огляду.
