Пам’ятаю, як зараз: нічний дзвінок з відділення міліції, мій шок та оціпеніння, нічна гонитва, щоб врятувати сина, усвідомлення того факту, що мій син – НАРКОМАН
Взятися за перо мене підтштовхнуло бажання допомогти тим матерям, які зіткнулися с проблемою наркоманії. Допомогти тим жінкам, яким життя здається нестерпним. Допомогти їм розібратись у ситуації, яка склалася, підтримати їх та завірити, що вихід є і він поряд. Зараз я в цьому впевнена, але колись я також перебувала в стані повного відчаю, коли здавалося світ зруйнувався та немає сенсу в самому житті… Ось лише декілька епізодів мого шляху, шляху сумнівів та удач, помилок та невпевненості, повної безвиході та пошуку рішень.
З проблемою наркоманії я зіткнулася чотири роки тому. Пам’ятаю, як зараз: нічний дзвінок з відділення міліції, мій шок та оціпеніння, нічна гонитва, щоб врятувати сина, усвідомлення того факту, що мій син – НАРКОМАН. Зараз, через деякий час, чесно дивлячись у минуле, я визнаю, що підсвідомо вже знала «ЦЕ», але, захищаючи себе, я не хотіла дивитися фактам в обличчя, гадала, що все відбудеться саме по собі, й що такого взагалі не може бути. Тому я вибрала поведінку страуса, який ховає голову у пісок. Так, у мене з’явилася перша помилка.
ПОМИЛКА 1. Наркоманія – згубна звичка, і мій син, якщо захоче, може її позбавитися. Але я помилялася, наркоманія це – хімічна залежність, це важка та небезпечна хвороба, до того ж смертельна. Тривалість системного вживання складає всього 3-5 років.
Але цей факт я усвідомила пізніше, коли я піддалася ПОМИЛЦІ 2: Мій син вживає наркотики – це страшно та соромно. Необхідно зробити все можливе, щоб ніхто із друзів та родичів не знав про це. Наркоманія дійсно одна з самих страшних хвороб. Але хворі не Ви, а Ваша дитина. Вашим завданням є відкриття для дитини всіх дотупних каналів допомоги. Для цього, на Ваш жаль, необхідно проін¬формувати про це всіх близьких родичів та друзів, котрі є значимими для Вашої дитини.
По-перше, він буде впевненим, що Ви не гото¬ві миритися з наркоманією та замовчувати існуючу проблему, бо мовчання — знак згоди.По-друге, тим самим Ви даєтє йому зрозуміти, що стали на шлях відкритої та безкомпроміcної боротьби не з ним, не з проблемою загальної наркотизації, а з його реальною хворобою.
По-третє, можливо, Ви зможете застерегти інших дітей від вживання наркотиків. Бо у Ваших друзів та родичів теж є діти і в їхню сім’ю мо¬же прийти таке ж горе.
По-четверте, саме до цих близьких людей Ваша дитина може з будь-якого приводу звернутися за фінансовою допомогою. Ваше завдання — повідомити їх з якою метою будуть використані ці гроші. Тим самим Ви збережете любов, повагу та підтримку близьких людей.
Пам’ятайте, що головне — не зберегти власний імідж, а допомогти дитині справитися с наркотичною залежністю.
Не розуміючи всього цього, я пішла іншим шляхом.
ПОМИЛКА 3. Якщо я умовлю сина пройти курс лікування в лікарні, він визнає, що є наркоманом та, вилікувавшись у лікарні, більше ніколи не буде вживати наркотики.
Часто можна чути від інших батьків, що вони вже неоднаразово „лікували” своїх дітей, але все марно. Справа в тому, що мова йде про медикаментозне відновлення фізичного здоров’я, зняття абстиненції (кумару), а це лише перший незначний крок на шляху одужання. Далі йде психологічна реабілітація та вирішення інших проблем, які виникають внаслідок вживання наркотиків. Це довготривалий процес, 3-6 месяців, але оминути його неможливо.
Таку реабілітацію можна зараз пройти в Центрі ресоціалізації наркозалежної молоді (далі – Центр). Вона доступна всім бажаючим , бо послуги в цьому Центрі є безкоштовними. Центр знаходиться в Деснянському районі м. Києва в Центрі соціальних служб для молоді на вул. Сабурова, 20. Телефон для попереднього запису на консультацію: 532-74-38 з 9 до 18 години в робочі дні.
Я продовжу свою розповідь. Йшов час, а мій син продовжував вживати наркотики. Він був виключений з інституту, перехворів гепатитом, з’явився умовний термін покарання, витрати грошей перевищили всі норми, з дому стали пропадати речі и т. д. Життя здавалося незносним та жахливим.
ПОМИЛКА 4. Якщо моя дитина постійно зривається, то це жахливо і просто катастрофічно.
Катастрофою для Вас може бути тільки один стан — стан, в якому Ви не здатні реально оцінити ситуацію, що склалася, та вибрати нову стратегію власної поведінки.В сім’ї наркозалежного повинні існувати пра¬вила поведінки не тільки для нього, але й для всіх інших членів родини.
Існує також декілька головних правил поведінки батьків:
1. Незалежно від ситуації поводитись треба гідно.
Ви є дорослою людиною і в жодній ситуації не маєте права на істерику. Ви не маєте права кричати, використовувати фізичну силу та кожні дві хвилини бігати за вало¬кордином чи заспокійливими ліками. Зрозумійте, що біда, яка трапилася у Вашій родині, не стане трагедією, якщо Ви зможете поставитися до неї так само, як і до вирішення інших Ваших проблем: спокійно та виважено.
2. Ніколи не давайте себе шантажувати.
А шантажау у Вашому житті очікується багато: «якщо ви купите мені «мерседес», мені буде чим зайнятися і я перестану колотися», «якщо ти не даси мені 500 доларів і я не віддам борги, то мене вб’ють», «якщо ви не дасте мені грошей, то я покінчу із собою — прямо зараз у ванній кімнаті». І навіть «якщо мене залишить кохана Маша, я буду колотися».
На всі ці «якщо…, то» можна спокійно відповідати: «ні».
«Через рік, після того як лікар скаже мені, що ти більше не вживаєш наркотики, ми з батьком розглянемо питання про купівлю машини».
«Хай та людина, якій ти винен, при¬йде до мене с паспортом, напише розписку, і я віддам борг йому, а не тобі».
«Йди у ванну кімнату та вбивай себе. Краще не мати сина, ніж мати істерика, який не може справитися із собою».
«Ти сам образив Машу, стосунки з нею ти будеш прояснювати сам. Хоча ми ду¬маємо, що Маша тебе любить і все зрозуміє та простить, якщо ти перестанеш колотися».
Не бійтеся шантажу самогубством. Людина, яка шантажує таким чином, вкрай рідко вдається до самогубства. Зрозумійте, що він занадто для цього себе любить. Якщо навіть він щось зробить із собою, то тільки на Ваших очах, щоб Ви своєчасно могли його врятувати. Саме так досягається бажаний результат.
3. Не докучайте.
Наркоман, навіть якщо йому більше 20 років, за своєю проведінкою все одно залишається дитиною і завжди все робить навпаки. Тому незкінченні багатогодинні розмови про наркотики, звинувачення, педагогічні бесіди абсолютно безрезультатні і дають прямо протилежний ефект.
4. Менше говоріть, більше робіть.
Молода людина давно звикла, що Ви погрожуєте, обіцяєте «здати його в лікарню примусово», «засадити всіх його друзів за грати», «залишити його без грошей». Він не чує 80% інформації Ваших монологів. Це відбуваєтья тому, що зі всіх своїх пог¬роз Ви не виконуєте жодної. Післе кожного Вашого монологу він радісно дає обіцянки. Причому обіцяє все, що завгодно, але нічого не збирається виконувати. Наркоман ніколи не буде вірити Вашим словам. Він вважає Вас своєю власністю і не бажає від Вас ніяких рішучих вчинків. Якщо ж Ви знайдете в собі сили зробити такий вчинок, він зразу ста¬не по- іншому думати.
Цим правилам та багато чому іншому я навчилася на інформаційних заняттях, які організує спеціально для родичів залежних Центр ресоціалізації наркозалежної молоді. Мені особисто дуже допомогли ці заняття, на яких я позбавилася багатьох своїх хибних поглядів.
ПОМИЛКА 5. Я не можу не залежати від власної дитини. Батьки повинні жити його життям та його проблемами.
Якщо Ви згодні з даним твердженням, то Ви вже самі потребуєте лікування. Лікарі та пси¬хологи називають цей стан співзалежністю. 93% батьків наркоманів (особливо – матерів), які не пройшли курс психотерапії чи тренінгових груп під керівництвом психолога-практика, страждають від співзалежності.
Безумовно, не можна не бачити страждань власної дитини, не реагувати на них емоційно та не співчувати. Але, зверніть увагу, як талановито дитина навчилася використовувати Ваш емоційцний стан у власних цілях. Усі наркомани вірту¬озно маніпулюють власними батьками.
Задумайтесь, Ви практично відмовилися від власного життя та власних інтересів. Коли Ви переступаєте поріг власного дому, Ви повністю залежите від того, в якому стані й настрої знаходиться Ваша дитина. Більш того, Ви навіть ображаєтесь на інших членів родини, якщо їм вдається зберегти хоча б частку власного спокою, знайти в сім’ї «екологічну прогалину». Ви ж перші звинувачуєте їх у черствості та байдужості. Ви насильно втягуєте інших членів родини в стан співзалежності. Що ж можна зробити?
Необхідно чітко провести межу між Вашим життям та життям Вашої дитини, між власними інтересами та інтересами дитини, а головне – визначити ступінь відповідальності кожного за те, що відбувається в сім’ї. Дайте право і можливість іншим членам сім’ї (особливо іншим дітям в родині) жити власним життям.Приділяйте ім не менше уваги, ніж дитині, яка вживає наркотики. Мені відомі випадки, коли й друга дитина в сім’ї починала вживати наркотики, називаючи при цьому головною причиною боротьбу за увагу, підтримку та співчуття батьків. «Йому все, а мене просто ніхто не помічає, ніби у мене немає проблем». «Я весь час чую, що я такий безпроблемний і тому безсердечний. Бо брату так погано, а я увесь час чіпляюсь до матері з усякою дрібницею». У відповідь на це друга дитина неначе кидає сім’ї виклик: «Хочете не дрібницю, отримуйте… »
Якщо Вам не вдається виконувати ці рекомендації самостійно, звертайтеся до психолога-практика в Центр ресоціалізації наркозалежної молоді.
Але я продовжувала своє «ходіння по муках».
ПОМИЛКА 6.
Моя дитина, вживаючи наркотики, впала так низько, що повинна бути за це жорстоко покарана.
«Не судите, да не судимы будете». Не треба перероблювати Вашу дитину. Вам теж не сподобається, якщо хтось насильно буде старатися переробити Вас, стосунки перетворяться на безперервну сварку. Ви згадаєте йому всі вчинки та помилки за все життя. Можна сміливо твердити, що покарати людину за все неможливо, і в цьому немає сенсу. Інша справа, що Вам доведеться визначитися з певними правилами її поведінки і проживання у сім’ї. Самі вимоги повинні бути розумними і ні за яких обставин не зазнавати змін. Дитина мусить знати, що на кожний свій неправильний крок негайно отримає Вашу відповідь. Погрози і покарання у цій ситуації дуже часто виявляються малоефективними. Оскільки ситуація в родині ускладнюється, дитина буде намагатися якомога більше часу проводити поза сім’єю, тобто у своїй звичній компанії.
І настав час, коли я практично падала від втоми. Виходу не було. Виникла ПОМИЛКА 7.
Я не маю більше сил боротися з наркотиками, я не знаю, як мені справитися з ситуацією.
Будь-яка людина, навіть дуже сильна та успішна, має право на хвилини слабкості та відчаю. Адже абсолютно сильних людей не буває. Це ілюзія. У кожного в житті можуть виникнути моменти втрати емоційної рівноваги. Особливо часто це трапляється з батьками наркозалежних, бо їхнє емоційне життя у постійній напрузі.
Правило 1. Обов’язково залишайте собі можливість розслабитися.
Це може бути зустріч з друзями, які знають про Ваші проблеми та здатні Вас підтримати. Йдіть у театр чи на концерт. Врешті-решт, їдьте за місто чи у відпустку. Пам’ятайте, що Ви також маєте право на відпочинок від безперервної боротьби.
Правило 2. Ніколи не забувайте, що це не Ви боретесь з наркотиками, а Ваша дитина.
Відповідальність за цю боротьбу повинна повністю бути покладена на наркозалежного.
Вашим завданням є емоціональна підтримка його тільки в тому випадку, коли він робить реальні кроки до одужання, а це, швидше позитивні, ніж негативні емоції.
Правило 3. Дозвольте Вашій дитині спробувати зупинити вживання наркотиків самостійно.
Якщо Ваша дитина вперше розповіла Вам про вживання наркотиків, але категорично відмовляється йти до лікаря, то дозвольте їй спробувати боротися з залежністю наодинці. Ви повинні розуміти: якщо дитина вживає героїн (чи інші опіатні наркотики), самому справитися з цією проблемою практично неможливо. Дайте змогу дитині відчути це самій. Ви ж можете зателефонувати до Центру, зустрітися з психологом та порадитися, як можна допомогти дитині в даній ситуації.
Правило 4. Не треба боротися наодинці. Допоможіть дитині знайти спеціаліста, який допоможе їй справитися з проблемою.
Це єдина «послуга», яку Ви можете зробити. Самому йти до спеціаліста “здаватися” може бути страшно та соромно. Вам слід підтримати рішення звернутися до фахівця та бути присутньою у якості “моральної підтримки” на першому прийомі. Ваш власний досвід допоможе розібратися у питаннях довіри чи недовіри до спеціаліста та установи, до яких Ви звернулись.
Більш того, всі Ваші дії, про які я говорила раніше, повинні мати на меті візит до психолога. Психолог – це спеціаліст, який побачить Вашу сімейну ситуацію зі сторони і дасть пораду з конкретної проблеми.
Якщо Ви довіряєте психологу, з яким почнете спілкуватися, налаштовуйтеся на тривале співробітництво. Пройде достатньо часу, перш ніж Ви будете обходитися без порад. Це я перевірила на власному досвіді. Це працює та допомагає.
Зараз я та мій син ідемо шляхом одужання. Він проходить реабілітацію в Центрі ресоціалізації наркозалежної молоді, а я – постійний відвідувач груп для родичів наркозалежних. Безумовно, не все йде, як хотілося б, але відчутні зміни вже є.
Не залишайтеся наодниці зі своєю проблемою! Приходьте! Повірте, на Вас чекають.
З повагою, мати наркомана ІВАННА.
Консультативний пункт ресоціалізації наркозалежної молоді Деснянського району: Деснянський районний у м. Києві центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, вул. Сабурова, 20, 2 поверх, 2 кімната.
Телефон для попереднього запису на консультацію: 532-74-38 з 9.00. до 18.00. в робочі дні.
